Лист четвертий

Люба Зося!           

Завтра буде місяць як ми переїхали. Мені здається, що ми тут давно-давно. І так, мені ще не набридло, я продовжую тобі писати.
***
Про маленькі мрії. Мріяти треба глобально, Зося. Про неймовірні пригоди, про великі відкриття. Але залишай собі час уявляти щось маленьке. Така собі мрія-епізод. Бо все у світі пов'язано, інколи світ робить глобальні зміни, щоб здійснити твою маленьку мрію. Просто зараз ти спиш, а я сижу на нашому затишному балконі, дивлячись на небо, повітря солодке від цвіту дерев, я п'ю каву,  чашка стоїть на дерев'яному столику,  все так, як мені мріялося. А для того, щоб так сидіти, ми лише переїхали в Стокгольм.

***
Є у нас з тобою традиція. Маленька та побутова. Ми зустрічаємо твого татка на пероні трамваю. Ближче до того часу, коли він має повернутися, ми підходимо на перон. Трамваї ти любиш, кричиш "Тутуууу". Потім з'являється він, і ти кричиш "Тутусь". Регочеш. Я десь прочитала, що любити - це зустрічати в аеропорту. Не важливо, аеропорт, перон, зупинка чи просто вдома. Любити - це зустрічати.

***
Значить так, Зося, підростеш - підеш в басейн. Тато твій плавати не вміє, я роблю це дуже незграбно. Так що хто, як не ти. А взагалі я пишу це після враження від міського басейну, куди ми ходили з твоєю тіткою без тебе. Ох, там класно. Величенний басейн, джакузі, сауна, дитячі гірки, повз яких ми не пройшли. Це повний релакс і перезавантаження. Знай, якщо мене немає вдома - я в басейні.

***
Зоя, ми їх знайшли. Інших дітей та інших батьків. Річ у тому, що ми з тобою гуляли на вулиці самі. Де люди? Де діти? Бути королевами дитячих майданчиків весело, але захотілось більше спілкування. Тож ми пішли у відкритий дитячий садок. Я випадково знайшла в інтернеті адресу такого закладу і вирішила спробувати. Це таке місце, куди приходять діти з батьками, щоб весело провести час. Батьки спілкуються, діти граються. Є адміністратори, які керують цим казіно.
Ех, складно бути новачками. Але зустріли нас дуже тепло, зраділи, все пояснили.Та поки маленькі шведи співають пісні разом з батьками, ми з тобою слів не знаємо, плескаємо в долоні (я не в такт).
Зося, не бійся виходити із зони комфорту. Пробуй нове. Це ні до чого тебе не змушує. Ти можеш спробувати - і отримати задовлення. Ти можеш спробувати - і розчаруватися. Але це буде твій власний досвід. А якщо розчарування буде сильним - іди до мене, я тебе обійму.

***
Зося, колись я навчилася читати і зупинитися не можу. І я вірю в те, що ти теж любитимеш книжки. Бо якщо спадковість не спрацює, допоможе бібліотека. Ми з тобою нещодавно записалися в районну бібліотеку. Це рай, книжковий рай. Тобі сподобалось одразу, чудова дитяча зала, купа яскравих книжок, маленькі дерев'яні стільці і подушки, щоб юним читачам було зручно. Також є вихід у внутрішній двір, не хочеш читати в приміщенні - читай під кущем на лавці. Бібліотека мене вразила неймовірно. Будемо регулярними відвідувачами, так і знай.

На цьому все. Далі буде.

Цілую, мама.

Лист третій

Зося!

Зося, якщо ти помітиш у мене сиве волосся, знай, у цьому винна... пошта. У житлових будинках немає поняття поштова скринька, натомість в кожних дверях є поштова щілина. І туди щосили жбурляють кориспонденцію. Дуже голосно. Дуже неочікуванно. Я підстрибую і хапаюся за серце.

***

Зося, не бійся і не соромся знайомитися з новими людьми.  Якщо тобі хтось подобається, здається цікавим, чи навіть просто-так, підходь і кажи "Хей". Мені зараз складно вилазити зі своєї мушлі, я 10 хвилин розмірковувала, як підійти до жінки з малям, що гралися поруч з нами, уявлала в голові можливі діалоги. А потім спромоглася сказати "Привіт". А далі вже нескладно.

***

Мої маленькі улюбленці міста - дерев'яні лавочки. Вони є у затишку, у місцях з гарними краєвидами, біля кожного будинку. Вони шепочуть: "Зупинись. Сідай. Дивись, знову весна, небо блакитне, он летить літак. А хочеш, опусти очі, в тебе під ногами трава і квіти. Побудь тут, сам з собою. Подихай". Вони майже завжди порожні, і ніхто там не сидить. Ми з тобою зупиняємося біля них, ти гордо вилазиш на них сама або наказуєш мені посадити тебе. І вимагаєш банан. Я не знаю звідки взялося таке бананове правило, але не можна нам просто посидіти. На кожній лавці треба їсти банани.

***

Гуляли біля університету. Наразі там вчиться твоя тітка, можливо, колись будеш вчитися ти. Ідеальне місце для прогулянок - багато простору, гарні корпуси, старі сосни сягають неба і поруч вода. В такому місці гарно думати, досліджувати, аналізувати. Ех, Зоська, мені страшно уявити, скільки всього ти будеш знати і вміти. Вчися завжди, вчися щодня. Вбирай знання, пропускай їх крізь себе, а потім віддавай назад, щоби зробити цей світ краще.
Фото університету немає, натомість є фото мене на пірсі, як символ шляху до знань.

***

У кожної маленької дівчинки має бути власна фея. Бажано руда. Тобі  пощастило, в тебе є. Саме така як треба: добра, весела, щедра і чарівна. Зараз ти називаєш її "Няня". Кумедно, але коли я була в твоєму віці, то називала її так само. І в цьому непередбаченому, бурхливому житті, де окрім казок трапляються і страшні речі, мене втішає думка, що поруч є людина (окрім нас з татом), якій я можу довірити найцінніше, що є в мене - тебе.

На цьому все.

З любов'ю, 

Мама

Лист другий

Зоська!

Коли готуєшся до переїзду, починаєш фільтрувати все, що тебе оточує. Речі, які накопичувалися роками. І, як би цинічно це не звучало, людей, які тебе оточують теж. Починаєш розуміти, скільки в житті назбиралося старого, вже непотрібного, нав’язаного. А коли все зайве відсіється, дихати стає легше. З’являються сили для нового. Так що ось тобі дві поради від мамки: не шкодуй викадати все зайве, та цінуй справді близьких людей. 

Коли ми жили у Києві, ти небагато пересувалася містом. Якщо кудись збиралися - викликали таксі. Громадський транспорт Стокгольму неймовірно зручний та комфортний: місця для дитячих візочків, ліфти на станціях метро, все максимально зручно та безстресово. Тобі подобається їздити, і ти щосили кричиш "Тутуууууу!" на кожен трамвай.

Зося, обіцяй мені, що кожної весни ти будеш ходити дивитися як цвіте сакура. Я побачила вперше, і це диво якесь, дерева ніби в рожевих хмаринках. Але ось що нам треба зробити - дізнатися ідеальний час, коли там немає людей. Бо у суботу аншлаг, всі хочуть фоточку на фоні. А нам треба прийти так, щоб ніхто не штовхався, не чути галасу, а просто стояти і дивитися як вітер ворушить гілки сакури на фоні блакитного неба.

Прогулянки по Gamla Stan. Старе Місто подобається мені неймовірно. Павутиння вузьких вуличок, бруківка, чарівні будинки. Я уявляла як ми будемо гуляти ними, тримаючись за руки і граючи в принцес. Наразі, ти вибираєш найвужчу і найкрутішу вулочку і стрімко несешся вниз. Я, звісно, несуся слідом, бо боюся, щоб ти не зачепилася. Ми таким чином спускаємся, потім повільно піднімаємся, потім ти тікаєш і все повторюється знову. І знову. І знову.  

Зося, знай, я не даю тобі солодкого. І випічку. І не дам так довго, як зможу))) Я щиро вірю, що основи здорового харчування закладються в дитинстві. Тож твої улюблені ласощі - ягоди та фрукти. Але тут така справа, твоя тітка Надя напекла пасок, і одну, маленьку, зробила для тебе. І твоя принципова мама виявилася не такою вже й принциповою. Ох, з яким задоволенням ти її їла. Навіть вкусила Надю за палець.

А ще ми ходили всі разом в Королівський Парк. Ілюша ловив рибку, а ти ловила качок, ми ловили тебе.

Чудово погуляли і надихатися не могли весною. Хоча, по тобі не скажеш)))

Такі справи.

Мама.

P.S. Хтось розумний сказав, що день, коли людина починає діяти, щоб реалізувати своє бажання, стає першим кроком до успіху. Ну-ну. Твоя мама почала вчити швецьку.