Лист десятий

Зоя!

Зоя, я дуже сподіваюся, що твоя самооцінка буде значно вищою ніж у мене. Але хочу тебе застерегти. Якщо ти про щось мрієш, прагнеш чи бажаєш, не кажи собі внутрішнє «ні». Просто виконуй максимально добре все необхідне на шляху до мети. Так, не все у житті вдається, але хай «ні», яке ти почуєш, йде ззовні.
Зараз поясню, до чого тут всі ці розмірковування.  Я поступила на курс «швецька для академіків». Коли я вперше дізналася про цю програму і ознайомилася з умовами вступу – мені здалося, що я не поступлю (що я недостатньо розумна для цього, приймальній комісії не сподобається мій диплом, моя освіта чи моя англійська). Але я вирішила спробувати. Пройшла всі необхідні етапи, склала іспит і написала відвертого листа, що я дійсно хочу на цей курс. І мене прийняли.
Так що прошу тебе, не обмежуй себе сама. Кажи собі «так», а світу «я хочу».
***

Про черепаху.

Купила тобі черепаху. Пластикову черепаху на колесах. Ти тягнеш її за мотузок, вона торохтить, котиться. Без черепахи вийти на вулицю неможливо. Вона за нами усюди: у садок, у магазин, гуляти по місту. Куди Зоя – туди й черепаха.

Але біда в тому, що коли черепаха зачіпляється за щось і падає на спину, ти починаєш ридати. Ридати несамовито і дуже гірко. Я пояснювала тобі, що черепаху можна доволі легко поставити на колеса. Та де там, крізь ридання ти не чуєш нічого і заспокоюєшся лише після того, як я поставлю черепаху знову на лапки.
Що я хочу тобі сказати, Зоя. Коли в твоєму житті будуть такі ситуації, і тобі здаватиметься, що настав кінець світу, біда та виходу немає, перш ніж впадати у розпач, зупинися на одну секунду і згадай свою черепаху. Може достатньо легко поставити все на колеса?

***

Святкуй свої перемоги, великі і малі. Я лише вчуся це робити. Склала свій перший національний іспит швецькою, отримала гарні оцінки. Тижні напруженого навчання позаду, попереду – невеликі канікули, але де моя радість – невідомо. В такі миті я відчуваю лише втому. Але радіти треба, Зоя, і святкувати треба. Ввечері мене привітав твій тато і влаштував нам маленьке свято.

Не забувай винагороджувати за зусилля себе і тих, кого любиш. Святкуй щиро кожне своє досягнення – та їх кількість буде збільшуватися.

***

War is over if you want it. Таким надписом на дошці бажали нам щасливого Різдва вчителі у школі. Ми співали пісні, танцювали та їли імбирне печиво. Люди з різних куточків світу, які такими різними шляхами опинилися в одній школі в один й той самий час. І все, що нас об’єднує – це бажання вивчити швецьку, однакова освіта та вся щирість, з якою ми співали під гітару вчителя: War is over if you want it. War is over now.
Краще побажання на Різдво для всіх загалом та для кожного особисто, чи не так?

***

Бажання, загадані на Новий Рік, здійснюються. В мене є докази. Один із них – це ти. Саме тебе я загадала у першу хвилину 2014-го року. І ти здійснилася – ще краща ніж я мріяла.

А у 2016 я загадала інше бажання – переїхати у Стокгольм.  І ось я сиджу тут, пишу тобі, за вікном мокрий сніг. Наш рік-великих-змін добігає кінця. Він був надзвичайно цікавим, щасливим, складним. У цьому світовому круговороті подій, людей, новин, катастроф, мені хочеться лише сильніше триматися за руки – з тобою та твоїм татом – і вірити, що все буде добре.  Що в новому році все стане ще краще.

P.S. Поки я дописала цього листа - ти навчилася керувати черепахою!

Лист дев’ятий

Люба Зоя!

Вересень пролетів з космічною швідкістю. Я почала ходити на курси швецької.
Починати важко. Коли щось здається неймовірно важким, нездоланним і складним, важливо нагадувати собі, навіщо ти це робиш. Якщо є мета - всі складнощі можна подолати.
Здатися на першому кроці дуже легко і спокусливо.  Не піддавайся такому, Зоя, ця спокуса оманлива. Якщо в тебе є мета, йди до неї, якими важкими не були б перші кроки.
***
Я люблю свій шлях у школу. Ранок, я йду біля води по дерев’яній набережній.  Сонце світить на воду, на човни, сліпить мені очі. Ранні офісні пташки виходять на вулицю пити каву.
Колись, років через десять, я влаштую тобі екскурсію нашими першими місцями, покажу, де ми жили, куди ходили, де гуляли.
Зоя, не забувай, що тобі пощастило жити у прекрасному місті. Я закохалася у нього з першого дня і сподіваюся, що ця любов передасться тобі.

***
Твої справи в садочку йдуть добре. Ти багато малюєш, зібрала своє перше намисто (так, я його бережу і дуже пишаюся), обожнюєш виховательку Іду і вже трошки говориш швецькою.
***
28-го вереся 2016 року тобі виповнилося 2 роки. Я не знаю, як це працює, але з кожним днем я люблю тебе ще сильніше. Я бажаю тобі щастя. Посміхайся, радій, роби нові відкриття, насолоджуйся кожним днем, знайди щирих друзів та кохання-всього-життя. І скільки б не пройшло років, де б ти не була, знай - в тебе є сім’я, яка любить тебе безмежно. Любить саме такою, якою ти є. З Днем Народження, наша дівчинка - щастя.

***
Вересень був теплий, сонячний і яблуневий. Ми багато гуляли і насолодилися ним сповна. А у останній день вересня ми летимо у Київ!

Цілую твої ніжні щоки,

мама

Лист восьмий

Привіт, Зоя!

Літо несеться. Літо завжди пролітає дуже швидко. Наразі серпень, а де дівся червень і липень я не знаю. Зоя, смакой літо, насолоджуйся, і нічого не відкладай на потім. Бо літо несеться.
***
Вперше прилетіли в гості до нас твої бабуся Марія та дідусь Микола. Вони хвилювалися, чи пізнаєш ти їх після розлуки. Хвилювання виявилися марними, ти пізнала і дуже зраділа їм та валізі подарунків.
Ми чудовов провели цей час: багато гуляли містом, їздили на озеро, влаштовували пікнікі. Тобі пощастило з бабусями та дідуся - вони тебе обожнюють безтями.

***
25-го серпня ми з тобою пішли в дитячий садок. Перші чотри дні я супроводжувала тебе, ми знаходилися там разом, знайомилися і звикали. Ну, психологічну підготовку я веле задовго до того (ми багато гралися на території садочку ввечорі, я розповідала тобі як все буде, ми навіть збирали твого улюбленого ведмедика в садок). І ось, ми склали необхідні речі, я нафарбувала собі губи, зробила тобі "пальмочку" на голові і сказала: "Зоя, пішли!". Ти взяла мене за руку і ми  вийшли. Ох, Зоя, це був неймовірно зворушливий момент, мені здалося, що в тебе вже випускний, відчайдушно хотілося тебе тіскати і пустити сльозу. Я наперед прошу вибачення, але я буду ридати на всі твої виступи, урочистості і досягнення. Запасися серветками!

***
Дитячий садочок схожий на хоббітанію. Маленький, цікавий і дуже милий. Спершу ми гралися на дворі, а потім пішли в середину. І тут було все: малювання фарбами, ліпка з тіста, книжки, іграшки, конструктори. Одним слоовом, весело. Дуже мила традиція: перед обідом всі дітки сідають на підлозі, співають пісні, а потім вихователька по черзі дістає фотографії дітей. Дітина пізнає себе, радіє, всі разом голосно вимовляють її ім’я, і вона прикрипляє своє фото на стіну.

***
Найскладніше - вкласти тебе спати в незнайомому місці. Ми підготувалися заздалегідь: взяли твого улюбленого зайку. Але всеодно, ти трималася довше за решту дітей. Після півгодини крутіння, співу, розглядання стелі ти нарешті заснула. А я пішла пити свою заслужену каву і спілкуватися з рештою мам.

***
Зоя, якщо стосовно сну ти остання, то стосовно обіду - перша. Ледве почуєш запах їжі, вже летиш за стіл. Доречі, свій стіл ти запам’ятала за день)))
Дітки їдять за маленькими столами, на усю групу два столи. Мені подобається, що виховатлі їдять разом з дітьми. Страви ставляться на стіл, вихователі допомагають покласти кожному в тарілку страву, запитують чи хоче дитина ще. Зручність для батьків - можна зайти на сайт і подивитися меню на тиждень вперед. Також, вихователі уточнюють чи є в дитини аллергія на якісь продукти. Я їм чесно зізналася, що ти їсиш усе, окрім солодкого. Хоча, цукерки вам там і не дають.

***
Раз на тиждень дітям влаштовують прогулянку у сусідній парк чи ліс. Така собі маленька пригодна - дійти у пункт призначення, поспівати там пісні у колі, поїсти фруктів і повернутися назад.
***
Не втримаюся і напишу про те, що мене дивує. Руки ви там миєте один раз, коли приходите зі двору. Після обіду лише витератєте вологими рушниками. Коли їсте фрукти на вулиці - не миїте зовсім. Розумєш, Зося, коли ти народилася, я твої речі прасувала після кожного прання. З двох стороні. Не довго правда, але ж було. Так що ти, Зоя, руки мий. Не нервуй маму.

***
А потім настав день, коли я залишила тебе саму. Я дуже переживала, як ти. І тут - оп, мені на пошту приходить лист від виховательки. Вона написала, що в тебе все добре і вислала купу фотографій, на яких ти граєшся і смієшся. Як просто і як важливо. Зоя, обіцяй мені, коли виростеш - присилати свої селфі, як мінімум тричі на день. Ну будь ласка.

***
Ось і закінчилось наше перше швецьке літо. Воно було прекрасним. Воно було ні на що не схожим. Воно було сповнене відкриттів. Дякую.

Такі от справи,

Мама.

Лист сьомий

Зося, привіт з Мальти!

В липні 2016 з нами трапилася Мальта. Твій тато зібрався у відрядження, а ми зібралися разом з ним. Раптом, йому без нас буде нудно. З нами ж завжди весело. Особливо з тобою.
***
Мальта зустріла нас спекою, правостороннім і дуже стрімким рухом. Кам’яні будинки, випалені сонцем, голосно, всі кудись поспішають. Спускаєшся вузькими вуличками до моря і вся метушня залишається за спиною. А перед очима лише синє море, блищить на сонці, переливається, пахне так, як може пахнути лише море. Море!

***
Років через 20 ти сидітимеш в ресторані якогось готелю, в місті, куди прилетиш на конференцію чи зустріч, питимеш свою ранкову каву, а за сусіднім столом миле, але вередливе маля буде голосно репетувати, розкидати крихти чи гамселити ложкою по столу. І якщо тобі захочеться скривити свого носа, зітхнути важко і подумати "можна тихіше!", то знай, що тихіше не можна. Принаймі, ти не могла. Ми з твом татом працювали дружньою командою (поки один їсть, інший розважає чи годує тебе), обпікалися кавою, яку намагалися випити швидко, залишали після себе на столі купу брудних серветок. І нам було дуже приємно, коли незнайомці за сусіднім столом, офіціанти і навіть бармени (так, ми брали тебе в бар), посміхалися нам, загравали з тобою і казали, що ти янголя.

***
Наші дні у Слімі сповнені спекотного ледащого одноманіття: їсти - купатися - спати - вечірні прогулянки вздовж моря. Але в останній день понеслося. Твій тато пішов на роботу, я збирала речі на пляж. Клац. Ти замкнулася у ванній кімнаті. Всередині. Намагаючись не панікувати, я побігла на ресепшен за допомогою. Допомога прийшла у вигляді приємного дідуся - слюсаря. Біда у тім, що дідусь не зрозумів, які саме двері замкнулися і взяв з собою інші інструменти. Побачавши відчай на моєму обличчі, він не розгубився, схопив зі столу звичайну кулькову ручку, витягнув стержень і за секунду відімкнув тебе. Відбулося бурхливе воз'єднання. Що ти робила весь цей час у ванній? Поскидала рушники на підлогу, розмотала туалетний папір, рвала його на маленькі шматочки і жбурляла в унітаз, одним словом, розважалася як могла.
***
Ми швидко зібралися і пішли на пляж. На морі були великі хвилі, купатися не ризикнули. Вирішили провести час так: спершу дитячий майданчик, потім шоппінг. Все по-чесному.  Ми тусили на гойдалках у компанії дітей з релігійної школи, які голосно молилися і намагалися пригостити тебе бісквітом. Я витримала годину такого казіно і потягнула тебе у магазини. Я так зраділа вдалим покупкам, що вийшла з магазину і звернула не туди. Потім ще раз не туди. Потім мені здалося, що ми йдемо вірно. Потім я зрозуміла, що мені здалося.
Врешті решт, я зізналася тобі, що ми загубилися, карту я не розумію і ми пішли шукати допомоги.  Я звернулася до жінки, яка здалася мені місцевою. Вона одразу запропонувала відвезти нас до готелю. В спекотній літній день, вона не пошкодувала часу, посадила в машину свою доньку, нас і помчала по місту, паралельно телефонуючи своєму чоловіку, щоб з’ясувати, куди їхати, бо наш готель вона не знала.
В цей день дві сторонні людини прийшли нам на допомогу, одна - бо це його робота, інша - через співчуття. Кожному з них я пропонувала гроші. Обидва відмовилися. Так що ось тобі дві чергові поради, Зося:

1. Не бійся просити про допомогу. Якщо розумієш, що сама не впораєшся, якщо не знаєш як зробити, якщо щось здається дуже складним - попроси.
2. Допомогай сама. Допомогай рідним, близьким і незнайомим. Просто так. Бо добро завжди повертається. І його не буває багато. 

***
А потім твій тато закінчив працювати і поїхали у Буджібу відпочивати всі разом. Було весело! І хоч ми чудово провели час у нашій першій сімейній морській відпустці, повернутися назад я не обіцяю. Занадто жарко, занадто сухо і занадто мало зелені. Мальта, ти гарна, але не моя.
***
Відсвяткували мій 28-й день народження. Розважалися як могли: ходили на пляж, каталися на дитячому потязі по Буджібі (я неймовірно веселилася і махала руками перехожим, а ти ледве не заснула під кінець), смачно їли та пили коктейлі. Дивна річ - вік. Він ніби з тобою, а ніби десь безмежно далеко.  Я часто забуваю, скільки мені років. Здається, що пам’ятати зовсім неважливо, важливо - лише те що зараз. Цікаво, скільки мені буде років, коли ти бучдеш читати ці листи? Зося, мені 28 і я дуже, дуже щаслива. І дуже люблю тебе. Хай так буде завжди.

Цілую,

мама.

Лист шостий

А мама все пише, Зося!

Три дні провели на острові Tynningöfärjan. Жити на маленькій землі - це бути наодинці з собою. Не відволікатися на стороннє. Кидати камінці в море, згадати, що вмієш кататися на велосипеді, повільно гуляти в лісі, йти куди ноги ведуть. А ввечорі сидіти на терасі, готувати на грилі, розповідати історії. Обожнюю ось такі дні і вечори, коли виринаєш із міста, збираєш близьких людей і їдеш кудись. В Києві ми так їздили на дачу, весело, душевно, з пригодами. Ти любиш усі ці подорожі, головне взяти з собою мішок їжі і твого ведмедя, і все, можна хоч на край світу.

***

Одного теплого літнього дня ти, я та Надя вдягнули пальта та попливли у музей сучасного мистецтва. Тобі сподобалося, ти бігала по залах, намагалася доторкнутися до усіх експонатів. Найбільший захват викликав старий фото-апарат, ти натискала на кнопку тричі і ми фотографувалися. Але зізнаюся тобі відверто, Зося, я нічого не розумію у сучасному мистецтві. Поки ти теж, бо коли ми побачили опудало баранця у гумовій шині, я розгубилася, а ти злякалася. Але знаєш що, Зося, самовиражайся. Не бійся шукати нові форми, ракурси, методи, підходи. Не бійся мати свою власну точку зору, бачення, мрію. Довіряй собі, вкладай душу у все, що ти робиш, адже робити щось з любов’ю це і  є мистецтво.

***
Так мені подобається це наше літо, ми так багато часу з тобою удвох. Завдяки тобі я можу кататися на всіх гірках та каруселях, малювати крейдою на асфальті та олівцями в альбомі, сидячи на лавці, ми граємо у художників. Катаємося на кожній гойдалці, і я співаю тобі пісні, а ти регочеш. Ти єдина людина на світі, якій подобається як співаю. Сподіваюся, це не зіпсує тобі слух.

***
Поки ти спиш, Зося, це наш з твоїм татком час. Але романтики мало, навчання більше. Ми багато вчимося, я займаюся англійською, Діма своїми незрозумілими мені технологіями. Інколи ми виходимо пити чай на балконі, з десятого поверху відкривється гарний вид. Та тут влітку таке небо та заходи сонця, дивитися - не надивитися. Довгі північі вечори, сонце сідає повільно. Смакувати останні години кожного дня, вчитися, читати, дивитися фільми, відволікатися часто і дивитися у вікно на небо. А ти спи, Зося, спи.

З безмежною любов’ю, мама.

P.S.: Сьогодні (20 червня 2016) ми з твоїм татом ввечорі раптово вирішили тебе підстригти. Власноруч. Можеш запам’ятати дату своєї першої стрижки, і будь ласка, не ображайся на нас, коли будеш дивитися наступні фото. Ми хотіли як краще!

Лист п’ятий

Зося, мама продовжує писати.

***
Не бійся робити те, що ти робиш не ідеально. На слово ідеально краще взагалі не звертай уваги, бо навіть "дуже добре" дається дуже складно. Щоб цього "дуже добре" досягти, треба пробувати, помилятися, пробувати ще, ще, ще, а потім ти несподівано помічаєщ, що в тебе вийшло добре.
Я все чекала, коли моя англійська стане досконалою. Займалася сама, займалася з репетитором. Десь на обрії я бачила себе, вільно і легко розмовляючу.
Наразі, я зовсім не знаю швецької і доволі посередньо спілкуюся англійською. Спершу я ховалася за твого татка і штурхала його в бік, коли мені треба було щось дізнатися і він звертався до незнайомців. Потім був період, коли ми гуляли самі, і в принципі, звертатися не було до кого. Ох, а зараз несеться. Ми ходимо у відкритий дитсадок і щодня спілкуємося. Інколи я кажу щось таке, таке, Зося, що коли потім розповідаю Наді, то ми регочемо хвилин 10 не зупиняючись. Я забуваю слова, неправильно будую речення. Але знаєш, Зося, я говорю. І це найскладніше. Не сидіти мовчки у куточку, а спілкуватися з людьми, відкриватися і не боятися бути кумедною. Тому що це єдиний шлях до того, щоб говорити (чи робити) щось добре. Дуже добре.

***
Коли ми вперше гуляли в околицях Вінтервікену, я не знала історію цього місця. Але почуття, які охоплюють мене, коли я там знаходжуся, не змінилися після прочитанння Вікіпедії. Це місце прекрасне. Вода, гроти. Там легко дихати і відчуваєш спокій. І зовсім не віриться, що тут лунали вибухи, коли досліджували динаміт. Будівля старої фабрики Нобеля збереглася. Всередині кафе. Заходиш, а по підлозі повзають малюки, галасно, весело. Замовляєш каву. Виходиш на вулицю, а на великій галявині пікнік, підлітки святкують день народження. У повітрі щастя. І мир.
Більше за все я хочу, щоб ти, Зося, сприймала мир як данність, і ніколи не знала страху, зброї та вибухів. Так, ми будемо про це розмовляти. Так, ти знатимеш історію своєї родини. Так, ти будеш читати Ремарка. Але нехай ти ніколи-ніколи не дізнаєшся цього сама.

***
Уппсала абсолютно і беззаперечно прекрасна. Маленьке казкове місто. Казкове - бо сюжетів там безліч. І про старий університет, наповнений магією і мудрістю. Про лабіринти у ботанічному саду, де можна знайти або загубити. Про прекрасні квіти на кожній клумбі, що шепочуть до тебе і обіцяють виконати бажання. Про маленькі будинки на крутих вуличках, у яких живуть щасливі та веселі люди. Про високий страий костел, що сягає до самого неба, з вітражами, органом і повітрям, насиченим спокоєм та вірою. Про стрімку веселу річку, з човниками, ось сідай і пливи-мандруй. Уппсала - чарівна. Ми всі були у повному захваті. А ти найбільше, бо на ярмарці тобі подарували жовту кульку і радості не було меж.

***
В останній день Весни Великих Змін ми поїхали в Сігтуну. Знаходили давні руни, гуляли серед залишків фортеці. День був неймовірно теплий, тож перше занурення ніжок у холодну воду озера Меларен відбулося. Ти була атакована качками, перелякана, але врятована. Ще один щасливий день у нашу скарбничку.

***
Окрім хрещеної-феї в тебе є хрещений-Ігор. Прилетів у гості. Зустріла ти його епічно - розридалася. Отримала подарунок, заспокоїлася. От виростеш, він тебе навчить розумітися на вині і сигарах. Хоча я дуже сподіваюся, що ми зупинемося на вині.

Ось і всі новини.

Цілую, мама.

Лист четвертий

Люба Зося!           

Завтра буде місяць як ми переїхали. Мені здається, що ми тут давно-давно. І так, мені ще не набридло, я продовжую тобі писати.
***
Про маленькі мрії. Мріяти треба глобально, Зося. Про неймовірні пригоди, про великі відкриття. Але залишай собі час уявляти щось маленьке. Така собі мрія-епізод. Бо все у світі пов'язано, інколи світ робить глобальні зміни, щоб здійснити твою маленьку мрію. Просто зараз ти спиш, а я сижу на нашому затишному балконі, дивлячись на небо, повітря солодке від цвіту дерев, я п'ю каву,  чашка стоїть на дерев'яному столику,  все так, як мені мріялося. А для того, щоб так сидіти, ми лише переїхали в Стокгольм.

***
Є у нас з тобою традиція. Маленька та побутова. Ми зустрічаємо твого татка на пероні трамваю. Ближче до того часу, коли він має повернутися, ми підходимо на перон. Трамваї ти любиш, кричиш "Тутуууу". Потім з'являється він, і ти кричиш "Тутусь". Регочеш. Я десь прочитала, що любити - це зустрічати в аеропорту. Не важливо, аеропорт, перон, зупинка чи просто вдома. Любити - це зустрічати.

***
Значить так, Зося, підростеш - підеш в басейн. Тато твій плавати не вміє, я роблю це дуже незграбно. Так що хто, як не ти. А взагалі я пишу це після враження від міського басейну, куди ми ходили з твоєю тіткою без тебе. Ох, там класно. Величенний басейн, джакузі, сауна, дитячі гірки, повз яких ми не пройшли. Це повний релакс і перезавантаження. Знай, якщо мене немає вдома - я в басейні.

***
Зоя, ми їх знайшли. Інших дітей та інших батьків. Річ у тому, що ми з тобою гуляли на вулиці самі. Де люди? Де діти? Бути королевами дитячих майданчиків весело, але захотілось більше спілкування. Тож ми пішли у відкритий дитячий садок. Я випадково знайшла в інтернеті адресу такого закладу і вирішила спробувати. Це таке місце, куди приходять діти з батьками, щоб весело провести час. Батьки спілкуються, діти граються. Є адміністратори, які керують цим казіно.
Ех, складно бути новачками. Але зустріли нас дуже тепло, зраділи, все пояснили.Та поки маленькі шведи співають пісні разом з батьками, ми з тобою слів не знаємо, плескаємо в долоні (я не в такт).
Зося, не бійся виходити із зони комфорту. Пробуй нове. Це ні до чого тебе не змушує. Ти можеш спробувати - і отримати задовлення. Ти можеш спробувати - і розчаруватися. Але це буде твій власний досвід. А якщо розчарування буде сильним - іди до мене, я тебе обійму.

***
Зося, колись я навчилася читати і зупинитися не можу. І я вірю в те, що ти теж любитимеш книжки. Бо якщо спадковість не спрацює, допоможе бібліотека. Ми з тобою нещодавно записалися в районну бібліотеку. Це рай, книжковий рай. Тобі сподобалось одразу, чудова дитяча зала, купа яскравих книжок, маленькі дерев'яні стільці і подушки, щоб юним читачам було зручно. Також є вихід у внутрішній двір, не хочеш читати в приміщенні - читай під кущем на лавці. Бібліотека мене вразила неймовірно. Будемо регулярними відвідувачами, так і знай.

На цьому все. Далі буде.

Цілую, мама.

Лист третій

Зося!

Зося, якщо ти помітиш у мене сиве волосся, знай, у цьому винна... пошта. У житлових будинках немає поняття поштова скринька, натомість в кожних дверях є поштова щілина. І туди щосили жбурляють кориспонденцію. Дуже голосно. Дуже неочікуванно. Я підстрибую і хапаюся за серце.

***

Зося, не бійся і не соромся знайомитися з новими людьми.  Якщо тобі хтось подобається, здається цікавим, чи навіть просто-так, підходь і кажи "Хей". Мені зараз складно вилазити зі своєї мушлі, я 10 хвилин розмірковувала, як підійти до жінки з малям, що гралися поруч з нами, уявлала в голові можливі діалоги. А потім спромоглася сказати "Привіт". А далі вже нескладно.

***

Мої маленькі улюбленці міста - дерев'яні лавочки. Вони є у затишку, у місцях з гарними краєвидами, біля кожного будинку. Вони шепочуть: "Зупинись. Сідай. Дивись, знову весна, небо блакитне, он летить літак. А хочеш, опусти очі, в тебе під ногами трава і квіти. Побудь тут, сам з собою. Подихай". Вони майже завжди порожні, і ніхто там не сидить. Ми з тобою зупиняємося біля них, ти гордо вилазиш на них сама або наказуєш мені посадити тебе. І вимагаєш банан. Я не знаю звідки взялося таке бананове правило, але не можна нам просто посидіти. На кожній лавці треба їсти банани.

***

Гуляли біля університету. Наразі там вчиться твоя тітка, можливо, колись будеш вчитися ти. Ідеальне місце для прогулянок - багато простору, гарні корпуси, старі сосни сягають неба і поруч вода. В такому місці гарно думати, досліджувати, аналізувати. Ех, Зоська, мені страшно уявити, скільки всього ти будеш знати і вміти. Вчися завжди, вчися щодня. Вбирай знання, пропускай їх крізь себе, а потім віддавай назад, щоби зробити цей світ краще.
Фото університету немає, натомість є фото мене на пірсі, як символ шляху до знань.

***

У кожної маленької дівчинки має бути власна фея. Бажано руда. Тобі  пощастило, в тебе є. Саме така як треба: добра, весела, щедра і чарівна. Зараз ти називаєш її "Няня". Кумедно, але коли я була в твоєму віці, то називала її так само. І в цьому непередбаченому, бурхливому житті, де окрім казок трапляються і страшні речі, мене втішає думка, що поруч є людина (окрім нас з татом), якій я можу довірити найцінніше, що є в мене - тебе.

На цьому все.

З любов'ю, 

Мама

Лист другий

Зоська!

Коли готуєшся до переїзду, починаєш фільтрувати все, що тебе оточує. Речі, які накопичувалися роками. І, як би цинічно це не звучало, людей, які тебе оточують теж. Починаєш розуміти, скільки в житті назбиралося старого, вже непотрібного, нав’язаного. А коли все зайве відсіється, дихати стає легше. З’являються сили для нового. Так що ось тобі дві поради від мамки: не шкодуй викадати все зайве, та цінуй справді близьких людей. 

Коли ми жили у Києві, ти небагато пересувалася містом. Якщо кудись збиралися - викликали таксі. Громадський транспорт Стокгольму неймовірно зручний та комфортний: місця для дитячих візочків, ліфти на станціях метро, все максимально зручно та безстресово. Тобі подобається їздити, і ти щосили кричиш "Тутуууууу!" на кожен трамвай.

Зося, обіцяй мені, що кожної весни ти будеш ходити дивитися як цвіте сакура. Я побачила вперше, і це диво якесь, дерева ніби в рожевих хмаринках. Але ось що нам треба зробити - дізнатися ідеальний час, коли там немає людей. Бо у суботу аншлаг, всі хочуть фоточку на фоні. А нам треба прийти так, щоб ніхто не штовхався, не чути галасу, а просто стояти і дивитися як вітер ворушить гілки сакури на фоні блакитного неба.

Прогулянки по Gamla Stan. Старе Місто подобається мені неймовірно. Павутиння вузьких вуличок, бруківка, чарівні будинки. Я уявляла як ми будемо гуляти ними, тримаючись за руки і граючи в принцес. Наразі, ти вибираєш найвужчу і найкрутішу вулочку і стрімко несешся вниз. Я, звісно, несуся слідом, бо боюся, щоб ти не зачепилася. Ми таким чином спускаємся, потім повільно піднімаємся, потім ти тікаєш і все повторюється знову. І знову. І знову.  

Зося, знай, я не даю тобі солодкого. І випічку. І не дам так довго, як зможу))) Я щиро вірю, що основи здорового харчування закладються в дитинстві. Тож твої улюблені ласощі - ягоди та фрукти. Але тут така справа, твоя тітка Надя напекла пасок, і одну, маленьку, зробила для тебе. І твоя принципова мама виявилася не такою вже й принциповою. Ох, з яким задоволенням ти її їла. Навіть вкусила Надю за палець.

А ще ми ходили всі разом в Королівський Парк. Ілюша ловив рибку, а ти ловила качок, ми ловили тебе.

Чудово погуляли і надихатися не могли весною. Хоча, по тобі не скажеш)))

Такі справи.

Мама.

P.S. Хтось розумний сказав, що день, коли людина починає діяти, щоб реалізувати своє бажання, стає першим кроком до успіху. Ну-ну. Твоя мама почала вчити швецьку.

Лист перший

Люба Зося!

22 квітня 2016 року ми переїхали у Стокгольм.
В Києві залишився твій фан-клуб у складі бабусь, дідусів, родичів, друзів і кота Рижика.
Чому ми це зробили? Нагадаю тобі, що на рік раніше у Стокгольм переїхала твоя тітка Надя та Ілюша. І коли ми були у них в гостях, закохалися у це місто з першого погляду. І тоді ми з твоїм татом почали мріяти переїхати сюди. Ну мріяла більше я, а тато впевнено йшов до мети: розміщував резюме, проходив співбесіди по скайпу. І от, доволі швидко все склалося, він злітав на особисту співбесіду, отримав пропозицію і відповів “так”. Зося, мені трохи соромно, але я не знаю ким працює твій тато і що саме він робить на роботі. Є таке слово “девопс”. Так от, він девопс. Якщо тобі цікво – запитай в нього сама, я все одно нічого в цьому не зрозумію.

Зося. Ти дуже молодець. Ти перекрасно поводилася в літаку, ти терпляче сиділа в автокріслі таксі. А коли ми під’їхали до нового будинку, нам на зустріч вибігла Надя, її товариш Діало з букетом квітів та привабливий швед-рекрутер Рікард, ти влаштувала таку істерику, що закладало вуха. Від щастя мабуть, так?

Я гордо зараховувала себе до кола сучасних мам, які не кутають дітей. О, як я помилялася. Ми прилетіли у +6 градусів. Я не могла не витріщатися на дітлахів у шортах, без шапок, з розстібнутими куртками. Ти ж була як мала капустинка. Зо, я буду тебе загартовувати. Я вже навіть зняла тобі рукавички.

Квартиру, в якій ми зараз живемо, нам знайшов рекрутер. Вона дуже класна, простора. З вікон чудовий вид. Тут є все необхідне для побуту, але звісно не було дитячих меблів. Тож ми радо поїхали всією сім’єю вперше в IKEA.  IKEA прекрасна. Окрім необхідного, ми накупили купу приємних корисних дрібниць. Наприклад, залізну дорогу. Коли твій татко був маленьким хлопчиком, він дуже про неї мріяв. Але в нього не було. Я вибрала для тебе двох смугастих котиків. Я дуже люблю котиків і сумую за Рижиком. Так що татусь запускає вагончики, я розкладаю котиків, а ти стукаєш пластиковою лопаткою по відерку, які сама собі встигла вхопити.

Зося, ми з тобою багато гуляємо. Поки я ще не дуже розумію транспортну систему міста, тож коли ми лише удвох, то досліджуємо наш район. Ми живемо на вулиці Valla Torg, Arsta. Біля будинку великий парк з гольф-полем, маленький сквер з гарними соснами, площа з фонтанчиком та купа дитячих майданчиків. Мене щодня дивує жити у місті і чути спів птахів. Я не дуже розуміюся на птахах, але їх тут безліч, гарних та голосних. Коли ми зустрічаємо у парку табун зайців, я пищу від захвату. А от тобі більше сподобалися куріпки, які стрімко бігли кудись одна за одною. Я поки не встигаю їх фотографувати.

Для першого разу вистачить писанини, я й так дуже розійшлася. А тобі колись це все читати, тож пожалію тебе заздалегіть. 

Цілую, мама.