Лист №12

8 серпня 2017

Привіт, Зоя!

Дуже довго не писала, дуже. Життя набирає швидкість, і намагаючись встигнути все, я забуваю зупинятися, сідати за стіл та писати. І не те, щоб в мене стало менше враженнь, ні. Просто перші півроку життя у Стокгольмі сприймалося як пригода, а зараз це і є наше життя. І коли прилітаємо в Київ, я відчуваю себе трохи дивно. Ніби знаєш тут все до дрібниць, але відчуття дому потроху розвіюється. Не дарма кажуть, що дім - це там де ми.

***

Твоя бабуся Галя вперше прилитіла до нас цього літа. І під час однієї прогулянки містом, я спіймала себе на думці, що колись я прилечу до тебе. Ось так, напевно ми й дорослішаємо, коли починаємо показувати батькам свій світ, розповідати їм нове і намагаємося радувати їх так, як колись вони радували нас.

***

Я все чекала, коли ти почнеш розмовляти, a зараз ти мовчиш тільки коли спиш. Але я ще не натішилася, хочеться зберегти у часі всі ці маленькі діалоги.

Зворушливе:

Дивишся як краплі дощу стікають по вікну автобуса:

- Автобус плаче, бо в нього немає мами.

Нудьгуюче:

Погоджуватися на щось словом "так" - занадто просто та нецікаво.

- Зоя, будеш банан?

Голосом, сповненим нудьги та втоми, відповідаєш:

- Ну давааааай.

Про вік:

- Бабуся старенька, а я новенька.

І одразу:- Я трішки доросла.

Про шлагбаум:

- Зоя, скажи шлагбаум.

- Фамбам!

- Ну, спробуй ще раз ш-л-а-г-б-а-у-м.

- Фамбам, Фамбам! Я маленька, мені важко!

Хитре:

- Зоя, поверни на місце мій телефон.

- Я просто подивлюся котра година.

І ще з хитрого:

- Я поводилася чемно, мені можна подивитися мультик!

***

Сьогодні 8 років як ми з твоїм татом одружилися. Я не знаю, чи запитаєш ти колись у мене поради стосовно особистого життя, але одну річ я напишу тобі зараз. Виходь заміж за чоловіка, який здійснює твої мрії.

У мене все.

Цілую, мама

Лист одинадцятий

Люба Зоя! 

Ми пережили зиму в Стокгольмі.  Насправді, це була затишна, тепла та приємна зима. Зовсім не така, якою мене лякали. Короткий світловий день вчить ще більше любити сонце.  Ш ця швецька сонцеманія почала проникати в мене.  Я посміхаюся сонцю, я фотографую сонячні промені, я розмовляю про погоду.

Довгі зимові вечори дуже затишні, наповнені запахом імбирного печива, мерехтінням вогників свічок. Ми купили гірлянду та урочисто повісили її на вікно.

Ми переїхали на Сьодермальм, і в нас тепер внутрішній двір, і будинок старий із крутими сходами та високими стелями.

У лютому біля нашого будинку вже цвіли проліски, а в березні випав сніг.

Прощавай, наша перша зима у Стокгольмі. Дякую тобі за все.

***

Цікаво спостерігати як ти опановуєш одразу дві мови, поєднуєш їх і вчишся розрізняти.  Твоя швецька розпочалася з дієслів, а зараз ти вже вмикаєш ввічливу дівчинку та видаєш за раз на прощання: Tack så mycket! Vi ses imorgon! Jag ska hem! Hej då!

Деякі українські слова вимовляєш із швецькою вимовою, роблячи по два наголоси у слові.  А в садку мене періодично просять перекласти твою українську.  Ти стрімко змінюєшся, швидко ростеш і дивуєш нас кожен день.

Люблю тебе,

мама

Лист десятий

Зоя!

Зоя, я дуже сподіваюся, що твоя самооцінка буде значно вищою ніж у мене. Але хочу тебе застерегти. Якщо ти про щось мрієш, прагнеш чи бажаєш, не кажи собі внутрішнє «ні». Просто виконуй максимально добре все необхідне на шляху до мети. Так, не все у житті вдається, але хай «ні», яке ти почуєш, йде ззовні.
Зараз поясню, до чого тут всі ці розмірковування.  Я поступила на курс «швецька для академіків». Коли я вперше дізналася про цю програму і ознайомилася з умовами вступу – мені здалося, що я не поступлю (що я недостатньо розумна для цього, приймальній комісії не сподобається мій диплом, моя освіта чи моя англійська). Але я вирішила спробувати. Пройшла всі необхідні етапи, склала іспит і написала відвертого листа, що я дійсно хочу на цей курс. І мене прийняли.
Так що прошу тебе, не обмежуй себе сама. Кажи собі «так», а світу «я хочу».
***

Про черепаху.

Купила тобі черепаху. Пластикову черепаху на колесах. Ти тягнеш її за мотузок, вона торохтить, котиться. Без черепахи вийти на вулицю неможливо. Вона за нами усюди: у садок, у магазин, гуляти по місту. Куди Зоя – туди й черепаха.

Але біда в тому, що коли черепаха зачіпляється за щось і падає на спину, ти починаєш ридати. Ридати несамовито і дуже гірко. Я пояснювала тобі, що черепаху можна доволі легко поставити на колеса. Та де там, крізь ридання ти не чуєш нічого і заспокоюєшся лише після того, як я поставлю черепаху знову на лапки.
Що я хочу тобі сказати, Зоя. Коли в твоєму житті будуть такі ситуації, і тобі здаватиметься, що настав кінець світу, біда та виходу немає, перш ніж впадати у розпач, зупинися на одну секунду і згадай свою черепаху. Може достатньо легко поставити все на колеса?

***

Святкуй свої перемоги, великі і малі. Я лише вчуся це робити. Склала свій перший національний іспит швецькою, отримала гарні оцінки. Тижні напруженого навчання позаду, попереду – невеликі канікули, але де моя радість – невідомо. В такі миті я відчуваю лише втому. Але радіти треба, Зоя, і святкувати треба. Ввечері мене привітав твій тато і влаштував нам маленьке свято.

Не забувай винагороджувати за зусилля себе і тих, кого любиш. Святкуй щиро кожне своє досягнення – та їх кількість буде збільшуватися.

***

War is over if you want it. Таким надписом на дошці бажали нам щасливого Різдва вчителі у школі. Ми співали пісні, танцювали та їли імбирне печиво. Люди з різних куточків світу, які такими різними шляхами опинилися в одній школі в один й той самий час. І все, що нас об’єднує – це бажання вивчити швецьку, однакова освіта та вся щирість, з якою ми співали під гітару вчителя: War is over if you want it. War is over now.
Краще побажання на Різдво для всіх загалом та для кожного особисто, чи не так?

***

Бажання, загадані на Новий Рік, здійснюються. В мене є докази. Один із них – це ти. Саме тебе я загадала у першу хвилину 2014-го року. І ти здійснилася – ще краща ніж я мріяла.

А у 2016 я загадала інше бажання – переїхати у Стокгольм.  І ось я сиджу тут, пишу тобі, за вікном мокрий сніг. Наш рік-великих-змін добігає кінця. Він був надзвичайно цікавим, щасливим, складним. У цьому світовому круговороті подій, людей, новин, катастроф, мені хочеться лише сильніше триматися за руки – з тобою та твоїм татом – і вірити, що все буде добре.  Що в новому році все стане ще краще.

P.S. Поки я дописала цього листа - ти навчилася керувати черепахою!

Лист дев’ятий

Люба Зоя!

Вересень пролетів з космічною швідкістю. Я почала ходити на курси швецької.
Починати важко. Коли щось здається неймовірно важким, нездоланним і складним, важливо нагадувати собі, навіщо ти це робиш. Якщо є мета - всі складнощі можна подолати.
Здатися на першому кроці дуже легко і спокусливо.  Не піддавайся такому, Зоя, ця спокуса оманлива. Якщо в тебе є мета, йди до неї, якими важкими не були б перші кроки.
***
Я люблю свій шлях у школу. Ранок, я йду біля води по дерев’яній набережній.  Сонце світить на воду, на човни, сліпить мені очі. Ранні офісні пташки виходять на вулицю пити каву.
Колись, років через десять, я влаштую тобі екскурсію нашими першими місцями, покажу, де ми жили, куди ходили, де гуляли.
Зоя, не забувай, що тобі пощастило жити у прекрасному місті. Я закохалася у нього з першого дня і сподіваюся, що ця любов передасться тобі.

***
Твої справи в садочку йдуть добре. Ти багато малюєш, зібрала своє перше намисто (так, я його бережу і дуже пишаюся), обожнюєш виховательку Іду і вже трошки говориш швецькою.
***
28-го вереся 2016 року тобі виповнилося 2 роки. Я не знаю, як це працює, але з кожним днем я люблю тебе ще сильніше. Я бажаю тобі щастя. Посміхайся, радій, роби нові відкриття, насолоджуйся кожним днем, знайди щирих друзів та кохання-всього-життя. І скільки б не пройшло років, де б ти не була, знай - в тебе є сім’я, яка любить тебе безмежно. Любить саме такою, якою ти є. З Днем Народження, наша дівчинка - щастя.

***
Вересень був теплий, сонячний і яблуневий. Ми багато гуляли і насолодилися ним сповна. А у останній день вересня ми летимо у Київ!

Цілую твої ніжні щоки,

мама

Лист восьмий

Привіт, Зоя!

Літо несеться. Літо завжди пролітає дуже швидко. Наразі серпень, а де дівся червень і липень я не знаю. Зоя, смакой літо, насолоджуйся, і нічого не відкладай на потім. Бо літо несеться.
***
Вперше прилетіли в гості до нас твої бабуся Марія та дідусь Микола. Вони хвилювалися, чи пізнаєш ти їх після розлуки. Хвилювання виявилися марними, ти пізнала і дуже зраділа їм та валізі подарунків.
Ми чудовов провели цей час: багато гуляли містом, їздили на озеро, влаштовували пікнікі. Тобі пощастило з бабусями та дідуся - вони тебе обожнюють безтями.

***
25-го серпня ми з тобою пішли в дитячий садок. Перші чотри дні я супроводжувала тебе, ми знаходилися там разом, знайомилися і звикали. Ну, психологічну підготовку я веле задовго до того (ми багато гралися на території садочку ввечорі, я розповідала тобі як все буде, ми навіть збирали твого улюбленого ведмедика в садок). І ось, ми склали необхідні речі, я нафарбувала собі губи, зробила тобі "пальмочку" на голові і сказала: "Зоя, пішли!". Ти взяла мене за руку і ми  вийшли. Ох, Зоя, це був неймовірно зворушливий момент, мені здалося, що в тебе вже випускний, відчайдушно хотілося тебе тіскати і пустити сльозу. Я наперед прошу вибачення, але я буду ридати на всі твої виступи, урочистості і досягнення. Запасися серветками!

***
Дитячий садочок схожий на хоббітанію. Маленький, цікавий і дуже милий. Спершу ми гралися на дворі, а потім пішли в середину. І тут було все: малювання фарбами, ліпка з тіста, книжки, іграшки, конструктори. Одним слоовом, весело. Дуже мила традиція: перед обідом всі дітки сідають на підлозі, співають пісні, а потім вихователька по черзі дістає фотографії дітей. Дітина пізнає себе, радіє, всі разом голосно вимовляють її ім’я, і вона прикрипляє своє фото на стіну.

***
Найскладніше - вкласти тебе спати в незнайомому місці. Ми підготувалися заздалегідь: взяли твого улюбленого зайку. Але всеодно, ти трималася довше за решту дітей. Після півгодини крутіння, співу, розглядання стелі ти нарешті заснула. А я пішла пити свою заслужену каву і спілкуватися з рештою мам.

***
Зоя, якщо стосовно сну ти остання, то стосовно обіду - перша. Ледве почуєш запах їжі, вже летиш за стіл. Доречі, свій стіл ти запам’ятала за день)))
Дітки їдять за маленькими столами, на усю групу два столи. Мені подобається, що виховатлі їдять разом з дітьми. Страви ставляться на стіл, вихователі допомагають покласти кожному в тарілку страву, запитують чи хоче дитина ще. Зручність для батьків - можна зайти на сайт і подивитися меню на тиждень вперед. Також, вихователі уточнюють чи є в дитини аллергія на якісь продукти. Я їм чесно зізналася, що ти їсиш усе, окрім солодкого. Хоча, цукерки вам там і не дають.

***
Раз на тиждень дітям влаштовують прогулянку у сусідній парк чи ліс. Така собі маленька пригодна - дійти у пункт призначення, поспівати там пісні у колі, поїсти фруктів і повернутися назад.
***
Не втримаюся і напишу про те, що мене дивує. Руки ви там миєте один раз, коли приходите зі двору. Після обіду лише витератєте вологими рушниками. Коли їсте фрукти на вулиці - не миїте зовсім. Розумєш, Зося, коли ти народилася, я твої речі прасувала після кожного прання. З двох стороні. Не довго правда, але ж було. Так що ти, Зоя, руки мий. Не нервуй маму.

***
А потім настав день, коли я залишила тебе саму. Я дуже переживала, як ти. І тут - оп, мені на пошту приходить лист від виховательки. Вона написала, що в тебе все добре і вислала купу фотографій, на яких ти граєшся і смієшся. Як просто і як важливо. Зоя, обіцяй мені, коли виростеш - присилати свої селфі, як мінімум тричі на день. Ну будь ласка.

***
Ось і закінчилось наше перше швецьке літо. Воно було прекрасним. Воно було ні на що не схожим. Воно було сповнене відкриттів. Дякую.

Такі от справи,

Мама.

Лист сьомий

Зося, привіт з Мальти!

В липні 2016 з нами трапилася Мальта. Твій тато зібрався у відрядження, а ми зібралися разом з ним. Раптом, йому без нас буде нудно. З нами ж завжди весело. Особливо з тобою.
***
Мальта зустріла нас спекою, правостороннім і дуже стрімким рухом. Кам’яні будинки, випалені сонцем, голосно, всі кудись поспішають. Спускаєшся вузькими вуличками до моря і вся метушня залишається за спиною. А перед очима лише синє море, блищить на сонці, переливається, пахне так, як може пахнути лише море. Море!

***
Років через 20 ти сидітимеш в ресторані якогось готелю, в місті, куди прилетиш на конференцію чи зустріч, питимеш свою ранкову каву, а за сусіднім столом миле, але вередливе маля буде голосно репетувати, розкидати крихти чи гамселити ложкою по столу. І якщо тобі захочеться скривити свого носа, зітхнути важко і подумати "можна тихіше!", то знай, що тихіше не можна. Принаймі, ти не могла. Ми з твом татом працювали дружньою командою (поки один їсть, інший розважає чи годує тебе), обпікалися кавою, яку намагалися випити швидко, залишали після себе на столі купу брудних серветок. І нам було дуже приємно, коли незнайомці за сусіднім столом, офіціанти і навіть бармени (так, ми брали тебе в бар), посміхалися нам, загравали з тобою і казали, що ти янголя.

***
Наші дні у Слімі сповнені спекотного ледащого одноманіття: їсти - купатися - спати - вечірні прогулянки вздовж моря. Але в останній день понеслося. Твій тато пішов на роботу, я збирала речі на пляж. Клац. Ти замкнулася у ванній кімнаті. Всередині. Намагаючись не панікувати, я побігла на ресепшен за допомогою. Допомога прийшла у вигляді приємного дідуся - слюсаря. Біда у тім, що дідусь не зрозумів, які саме двері замкнулися і взяв з собою інші інструменти. Побачавши відчай на моєму обличчі, він не розгубився, схопив зі столу звичайну кулькову ручку, витягнув стержень і за секунду відімкнув тебе. Відбулося бурхливе воз'єднання. Що ти робила весь цей час у ванній? Поскидала рушники на підлогу, розмотала туалетний папір, рвала його на маленькі шматочки і жбурляла в унітаз, одним словом, розважалася як могла.
***
Ми швидко зібралися і пішли на пляж. На морі були великі хвилі, купатися не ризикнули. Вирішили провести час так: спершу дитячий майданчик, потім шоппінг. Все по-чесному.  Ми тусили на гойдалках у компанії дітей з релігійної школи, які голосно молилися і намагалися пригостити тебе бісквітом. Я витримала годину такого казіно і потягнула тебе у магазини. Я так зраділа вдалим покупкам, що вийшла з магазину і звернула не туди. Потім ще раз не туди. Потім мені здалося, що ми йдемо вірно. Потім я зрозуміла, що мені здалося.
Врешті решт, я зізналася тобі, що ми загубилися, карту я не розумію і ми пішли шукати допомоги.  Я звернулася до жінки, яка здалася мені місцевою. Вона одразу запропонувала відвезти нас до готелю. В спекотній літній день, вона не пошкодувала часу, посадила в машину свою доньку, нас і помчала по місту, паралельно телефонуючи своєму чоловіку, щоб з’ясувати, куди їхати, бо наш готель вона не знала.
В цей день дві сторонні людини прийшли нам на допомогу, одна - бо це його робота, інша - через співчуття. Кожному з них я пропонувала гроші. Обидва відмовилися. Так що ось тобі дві чергові поради, Зося:

1. Не бійся просити про допомогу. Якщо розумієш, що сама не впораєшся, якщо не знаєш як зробити, якщо щось здається дуже складним - попроси.
2. Допомогай сама. Допомогай рідним, близьким і незнайомим. Просто так. Бо добро завжди повертається. І його не буває багато. 

***
А потім твій тато закінчив працювати і поїхали у Буджібу відпочивати всі разом. Було весело! І хоч ми чудово провели час у нашій першій сімейній морській відпустці, повернутися назад я не обіцяю. Занадто жарко, занадто сухо і занадто мало зелені. Мальта, ти гарна, але не моя.
***
Відсвяткували мій 28-й день народження. Розважалися як могли: ходили на пляж, каталися на дитячому потязі по Буджібі (я неймовірно веселилася і махала руками перехожим, а ти ледве не заснула під кінець), смачно їли та пили коктейлі. Дивна річ - вік. Він ніби з тобою, а ніби десь безмежно далеко.  Я часто забуваю, скільки мені років. Здається, що пам’ятати зовсім неважливо, важливо - лише те що зараз. Цікаво, скільки мені буде років, коли ти бучдеш читати ці листи? Зося, мені 28 і я дуже, дуже щаслива. І дуже люблю тебе. Хай так буде завжди.

Цілую,

мама.

Лист шостий

А мама все пише, Зося!

Три дні провели на острові Tynningöfärjan. Жити на маленькій землі - це бути наодинці з собою. Не відволікатися на стороннє. Кидати камінці в море, згадати, що вмієш кататися на велосипеді, повільно гуляти в лісі, йти куди ноги ведуть. А ввечорі сидіти на терасі, готувати на грилі, розповідати історії. Обожнюю ось такі дні і вечори, коли виринаєш із міста, збираєш близьких людей і їдеш кудись. В Києві ми так їздили на дачу, весело, душевно, з пригодами. Ти любиш усі ці подорожі, головне взяти з собою мішок їжі і твого ведмедя, і все, можна хоч на край світу.

***

Одного теплого літнього дня ти, я та Надя вдягнули пальта та попливли у музей сучасного мистецтва. Тобі сподобалося, ти бігала по залах, намагалася доторкнутися до усіх експонатів. Найбільший захват викликав старий фото-апарат, ти натискала на кнопку тричі і ми фотографувалися. Але зізнаюся тобі відверто, Зося, я нічого не розумію у сучасному мистецтві. Поки ти теж, бо коли ми побачили опудало баранця у гумовій шині, я розгубилася, а ти злякалася. Але знаєш що, Зося, самовиражайся. Не бійся шукати нові форми, ракурси, методи, підходи. Не бійся мати свою власну точку зору, бачення, мрію. Довіряй собі, вкладай душу у все, що ти робиш, адже робити щось з любов’ю це і  є мистецтво.

***
Так мені подобається це наше літо, ми так багато часу з тобою удвох. Завдяки тобі я можу кататися на всіх гірках та каруселях, малювати крейдою на асфальті та олівцями в альбомі, сидячи на лавці, ми граємо у художників. Катаємося на кожній гойдалці, і я співаю тобі пісні, а ти регочеш. Ти єдина людина на світі, якій подобається як співаю. Сподіваюся, це не зіпсує тобі слух.

***
Поки ти спиш, Зося, це наш з твоїм татком час. Але романтики мало, навчання більше. Ми багато вчимося, я займаюся англійською, Діма своїми незрозумілими мені технологіями. Інколи ми виходимо пити чай на балконі, з десятого поверху відкривється гарний вид. Та тут влітку таке небо та заходи сонця, дивитися - не надивитися. Довгі північі вечори, сонце сідає повільно. Смакувати останні години кожного дня, вчитися, читати, дивитися фільми, відволікатися часто і дивитися у вікно на небо. А ти спи, Зося, спи.

З безмежною любов’ю, мама.

P.S.: Сьогодні (20 червня 2016) ми з твоїм татом ввечорі раптово вирішили тебе підстригти. Власноруч. Можеш запам’ятати дату своєї першої стрижки, і будь ласка, не ображайся на нас, коли будеш дивитися наступні фото. Ми хотіли як краще!