Лист шостий

А мама все пише, Зося!

Три дні провели на острові Tynningöfärjan. Жити на маленькій землі - це бути наодинці з собою. Не відволікатися на стороннє. Кидати камінці в море, згадати, що вмієш кататися на велосипеді, повільно гуляти в лісі, йти куди ноги ведуть. А ввечорі сидіти на терасі, готувати на грилі, розповідати історії. Обожнюю ось такі дні і вечори, коли виринаєш із міста, збираєш близьких людей і їдеш кудись. В Києві ми так їздили на дачу, весело, душевно, з пригодами. Ти любиш усі ці подорожі, головне взяти з собою мішок їжі і твого ведмедя, і все, можна хоч на край світу.

***

Одного теплого літнього дня ти, я та Надя вдягнули пальта та попливли у музей сучасного мистецтва. Тобі сподобалося, ти бігала по залах, намагалася доторкнутися до усіх експонатів. Найбільший захват викликав старий фото-апарат, ти натискала на кнопку тричі і ми фотографувалися. Але зізнаюся тобі відверто, Зося, я нічого не розумію у сучасному мистецтві. Поки ти теж, бо коли ми побачили опудало баранця у гумовій шині, я розгубилася, а ти злякалася. Але знаєш що, Зося, самовиражайся. Не бійся шукати нові форми, ракурси, методи, підходи. Не бійся мати свою власну точку зору, бачення, мрію. Довіряй собі, вкладай душу у все, що ти робиш, адже робити щось з любов’ю це і  є мистецтво.

***
Так мені подобається це наше літо, ми так багато часу з тобою удвох. Завдяки тобі я можу кататися на всіх гірках та каруселях, малювати крейдою на асфальті та олівцями в альбомі, сидячи на лавці, ми граємо у художників. Катаємося на кожній гойдалці, і я співаю тобі пісні, а ти регочеш. Ти єдина людина на світі, якій подобається як співаю. Сподіваюся, це не зіпсує тобі слух.

***
Поки ти спиш, Зося, це наш з твоїм татком час. Але романтики мало, навчання більше. Ми багато вчимося, я займаюся англійською, Діма своїми незрозумілими мені технологіями. Інколи ми виходимо пити чай на балконі, з десятого поверху відкривється гарний вид. Та тут влітку таке небо та заходи сонця, дивитися - не надивитися. Довгі північі вечори, сонце сідає повільно. Смакувати останні години кожного дня, вчитися, читати, дивитися фільми, відволікатися часто і дивитися у вікно на небо. А ти спи, Зося, спи.

З безмежною любов’ю, мама.

P.S.: Сьогодні (20 червня 2016) ми з твоїм татом ввечорі раптово вирішили тебе підстригти. Власноруч. Можеш запам’ятати дату своєї першої стрижки, і будь ласка, не ображайся на нас, коли будеш дивитися наступні фото. Ми хотіли як краще!

Лист п’ятий

Зося, мама продовжує писати.

***
Не бійся робити те, що ти робиш не ідеально. На слово ідеально краще взагалі не звертай уваги, бо навіть "дуже добре" дається дуже складно. Щоб цього "дуже добре" досягти, треба пробувати, помилятися, пробувати ще, ще, ще, а потім ти несподівано помічаєщ, що в тебе вийшло добре.
Я все чекала, коли моя англійська стане досконалою. Займалася сама, займалася з репетитором. Десь на обрії я бачила себе, вільно і легко розмовляючу.
Наразі, я зовсім не знаю швецької і доволі посередньо спілкуюся англійською. Спершу я ховалася за твого татка і штурхала його в бік, коли мені треба було щось дізнатися і він звертався до незнайомців. Потім був період, коли ми гуляли самі, і в принципі, звертатися не було до кого. Ох, а зараз несеться. Ми ходимо у відкритий дитсадок і щодня спілкуємося. Інколи я кажу щось таке, таке, Зося, що коли потім розповідаю Наді, то ми регочемо хвилин 10 не зупиняючись. Я забуваю слова, неправильно будую речення. Але знаєш, Зося, я говорю. І це найскладніше. Не сидіти мовчки у куточку, а спілкуватися з людьми, відкриватися і не боятися бути кумедною. Тому що це єдиний шлях до того, щоб говорити (чи робити) щось добре. Дуже добре.

***
Коли ми вперше гуляли в околицях Вінтервікену, я не знала історію цього місця. Але почуття, які охоплюють мене, коли я там знаходжуся, не змінилися після прочитанння Вікіпедії. Це місце прекрасне. Вода, гроти. Там легко дихати і відчуваєш спокій. І зовсім не віриться, що тут лунали вибухи, коли досліджували динаміт. Будівля старої фабрики Нобеля збереглася. Всередині кафе. Заходиш, а по підлозі повзають малюки, галасно, весело. Замовляєш каву. Виходиш на вулицю, а на великій галявині пікнік, підлітки святкують день народження. У повітрі щастя. І мир.
Більше за все я хочу, щоб ти, Зося, сприймала мир як данність, і ніколи не знала страху, зброї та вибухів. Так, ми будемо про це розмовляти. Так, ти знатимеш історію своєї родини. Так, ти будеш читати Ремарка. Але нехай ти ніколи-ніколи не дізнаєшся цього сама.

***
Уппсала абсолютно і беззаперечно прекрасна. Маленьке казкове місто. Казкове - бо сюжетів там безліч. І про старий університет, наповнений магією і мудрістю. Про лабіринти у ботанічному саду, де можна знайти або загубити. Про прекрасні квіти на кожній клумбі, що шепочуть до тебе і обіцяють виконати бажання. Про маленькі будинки на крутих вуличках, у яких живуть щасливі та веселі люди. Про високий страий костел, що сягає до самого неба, з вітражами, органом і повітрям, насиченим спокоєм та вірою. Про стрімку веселу річку, з човниками, ось сідай і пливи-мандруй. Уппсала - чарівна. Ми всі були у повному захваті. А ти найбільше, бо на ярмарці тобі подарували жовту кульку і радості не було меж.

***
В останній день Весни Великих Змін ми поїхали в Сігтуну. Знаходили давні руни, гуляли серед залишків фортеці. День був неймовірно теплий, тож перше занурення ніжок у холодну воду озера Меларен відбулося. Ти була атакована качками, перелякана, але врятована. Ще один щасливий день у нашу скарбничку.

***
Окрім хрещеної-феї в тебе є хрещений-Ігор. Прилетів у гості. Зустріла ти його епічно - розридалася. Отримала подарунок, заспокоїлася. От виростеш, він тебе навчить розумітися на вині і сигарах. Хоча я дуже сподіваюся, що ми зупинемося на вині.

Ось і всі новини.

Цілую, мама.