Лист третій

Зося!

Зося, якщо ти помітиш у мене сиве волосся, знай, у цьому винна... пошта. У житлових будинках немає поняття поштова скринька, натомість в кожних дверях є поштова щілина. І туди щосили жбурляють кориспонденцію. Дуже голосно. Дуже неочікуванно. Я підстрибую і хапаюся за серце.

***

Зося, не бійся і не соромся знайомитися з новими людьми.  Якщо тобі хтось подобається, здається цікавим, чи навіть просто-так, підходь і кажи "Хей". Мені зараз складно вилазити зі своєї мушлі, я 10 хвилин розмірковувала, як підійти до жінки з малям, що гралися поруч з нами, уявлала в голові можливі діалоги. А потім спромоглася сказати "Привіт". А далі вже нескладно.

***

Мої маленькі улюбленці міста - дерев'яні лавочки. Вони є у затишку, у місцях з гарними краєвидами, біля кожного будинку. Вони шепочуть: "Зупинись. Сідай. Дивись, знову весна, небо блакитне, он летить літак. А хочеш, опусти очі, в тебе під ногами трава і квіти. Побудь тут, сам з собою. Подихай". Вони майже завжди порожні, і ніхто там не сидить. Ми з тобою зупиняємося біля них, ти гордо вилазиш на них сама або наказуєш мені посадити тебе. І вимагаєш банан. Я не знаю звідки взялося таке бананове правило, але не можна нам просто посидіти. На кожній лавці треба їсти банани.

***

Гуляли біля університету. Наразі там вчиться твоя тітка, можливо, колись будеш вчитися ти. Ідеальне місце для прогулянок - багато простору, гарні корпуси, старі сосни сягають неба і поруч вода. В такому місці гарно думати, досліджувати, аналізувати. Ех, Зоська, мені страшно уявити, скільки всього ти будеш знати і вміти. Вчися завжди, вчися щодня. Вбирай знання, пропускай їх крізь себе, а потім віддавай назад, щоби зробити цей світ краще.
Фото університету немає, натомість є фото мене на пірсі, як символ шляху до знань.

***

У кожної маленької дівчинки має бути власна фея. Бажано руда. Тобі  пощастило, в тебе є. Саме така як треба: добра, весела, щедра і чарівна. Зараз ти називаєш її "Няня". Кумедно, але коли я була в твоєму віці, то називала її так само. І в цьому непередбаченому, бурхливому житті, де окрім казок трапляються і страшні речі, мене втішає думка, що поруч є людина (окрім нас з татом), якій я можу довірити найцінніше, що є в мене - тебе.

На цьому все.

З любов'ю, 

Мама