8 серпня 2017
Привіт, Зоя!
Дуже довго не писала, дуже. Життя набирає швидкість, і
намагаючись встигнути все, я забуваю зупинятися, сідати за стіл та писати. І не
те, щоб в мене стало менше враженнь, ні. Просто перші півроку життя у
Стокгольмі сприймалося як пригода, а зараз це і є наше життя. І коли прилітаємо
в Київ, я відчуваю себе трохи дивно. Ніби знаєш тут все до дрібниць, але
відчуття дому потроху розвіюється. Не дарма кажуть, що дім - це там де ми.
***
Твоя бабуся Галя вперше прилитіла до нас цього літа. І під
час однієї прогулянки містом, я спіймала себе на думці, що колись я прилечу до
тебе. Ось так, напевно ми й дорослішаємо, коли починаємо показувати батькам
свій світ, розповідати їм нове і намагаємося радувати їх так, як колись вони
радували нас.
***
Я все чекала, коли ти почнеш розмовляти, a зараз ти мовчиш
тільки коли спиш. Але я ще не натішилася, хочеться зберегти у часі всі ці
маленькі діалоги.
Зворушливе:
Дивишся як краплі дощу стікають по вікну автобуса:
- Автобус плаче, бо в нього немає мами.
Нудьгуюче:
Погоджуватися на щось словом "так" - занадто
просто та нецікаво.
- Зоя, будеш банан?
Голосом, сповненим нудьги та втоми, відповідаєш:
- Ну давааааай.
Про вік:
- Бабуся старенька, а я новенька.
І одразу:- Я трішки доросла.
Про шлагбаум:
- Зоя, скажи шлагбаум.
- Фамбам!
- Ну, спробуй ще раз ш-л-а-г-б-а-у-м.
- Фамбам, Фамбам! Я маленька, мені важко!
Хитре:
- Зоя, поверни на місце мій телефон.
- Я просто подивлюся котра година.
І ще з хитрого:
- Я поводилася чемно, мені можна подивитися мультик!
***
Сьогодні 8 років як ми з твоїм татом одружилися. Я не знаю,
чи запитаєш ти колись у мене поради стосовно особистого життя, але одну річ я
напишу тобі зараз. Виходь заміж за чоловіка, який здійснює твої мрії.
У мене все.
Цілую, мама
