Лист п’ятий

Зося, мама продовжує писати.

***
Не бійся робити те, що ти робиш не ідеально. На слово ідеально краще взагалі не звертай уваги, бо навіть "дуже добре" дається дуже складно. Щоб цього "дуже добре" досягти, треба пробувати, помилятися, пробувати ще, ще, ще, а потім ти несподівано помічаєщ, що в тебе вийшло добре.
Я все чекала, коли моя англійська стане досконалою. Займалася сама, займалася з репетитором. Десь на обрії я бачила себе, вільно і легко розмовляючу.
Наразі, я зовсім не знаю швецької і доволі посередньо спілкуюся англійською. Спершу я ховалася за твого татка і штурхала його в бік, коли мені треба було щось дізнатися і він звертався до незнайомців. Потім був період, коли ми гуляли самі, і в принципі, звертатися не було до кого. Ох, а зараз несеться. Ми ходимо у відкритий дитсадок і щодня спілкуємося. Інколи я кажу щось таке, таке, Зося, що коли потім розповідаю Наді, то ми регочемо хвилин 10 не зупиняючись. Я забуваю слова, неправильно будую речення. Але знаєш, Зося, я говорю. І це найскладніше. Не сидіти мовчки у куточку, а спілкуватися з людьми, відкриватися і не боятися бути кумедною. Тому що це єдиний шлях до того, щоб говорити (чи робити) щось добре. Дуже добре.

***
Коли ми вперше гуляли в околицях Вінтервікену, я не знала історію цього місця. Але почуття, які охоплюють мене, коли я там знаходжуся, не змінилися після прочитанння Вікіпедії. Це місце прекрасне. Вода, гроти. Там легко дихати і відчуваєш спокій. І зовсім не віриться, що тут лунали вибухи, коли досліджували динаміт. Будівля старої фабрики Нобеля збереглася. Всередині кафе. Заходиш, а по підлозі повзають малюки, галасно, весело. Замовляєш каву. Виходиш на вулицю, а на великій галявині пікнік, підлітки святкують день народження. У повітрі щастя. І мир.
Більше за все я хочу, щоб ти, Зося, сприймала мир як данність, і ніколи не знала страху, зброї та вибухів. Так, ми будемо про це розмовляти. Так, ти знатимеш історію своєї родини. Так, ти будеш читати Ремарка. Але нехай ти ніколи-ніколи не дізнаєшся цього сама.

***
Уппсала абсолютно і беззаперечно прекрасна. Маленьке казкове місто. Казкове - бо сюжетів там безліч. І про старий університет, наповнений магією і мудрістю. Про лабіринти у ботанічному саду, де можна знайти або загубити. Про прекрасні квіти на кожній клумбі, що шепочуть до тебе і обіцяють виконати бажання. Про маленькі будинки на крутих вуличках, у яких живуть щасливі та веселі люди. Про високий страий костел, що сягає до самого неба, з вітражами, органом і повітрям, насиченим спокоєм та вірою. Про стрімку веселу річку, з човниками, ось сідай і пливи-мандруй. Уппсала - чарівна. Ми всі були у повному захваті. А ти найбільше, бо на ярмарці тобі подарували жовту кульку і радості не було меж.

***
В останній день Весни Великих Змін ми поїхали в Сігтуну. Знаходили давні руни, гуляли серед залишків фортеці. День був неймовірно теплий, тож перше занурення ніжок у холодну воду озера Меларен відбулося. Ти була атакована качками, перелякана, але врятована. Ще один щасливий день у нашу скарбничку.

***
Окрім хрещеної-феї в тебе є хрещений-Ігор. Прилетів у гості. Зустріла ти його епічно - розридалася. Отримала подарунок, заспокоїлася. От виростеш, він тебе навчить розумітися на вині і сигарах. Хоча я дуже сподіваюся, що ми зупинемося на вині.

Ось і всі новини.

Цілую, мама.