Лист сьомий

Зося, привіт з Мальти!

В липні 2016 з нами трапилася Мальта. Твій тато зібрався у відрядження, а ми зібралися разом з ним. Раптом, йому без нас буде нудно. З нами ж завжди весело. Особливо з тобою.
***
Мальта зустріла нас спекою, правостороннім і дуже стрімким рухом. Кам’яні будинки, випалені сонцем, голосно, всі кудись поспішають. Спускаєшся вузькими вуличками до моря і вся метушня залишається за спиною. А перед очима лише синє море, блищить на сонці, переливається, пахне так, як може пахнути лише море. Море!

***
Років через 20 ти сидітимеш в ресторані якогось готелю, в місті, куди прилетиш на конференцію чи зустріч, питимеш свою ранкову каву, а за сусіднім столом миле, але вередливе маля буде голосно репетувати, розкидати крихти чи гамселити ложкою по столу. І якщо тобі захочеться скривити свого носа, зітхнути важко і подумати "можна тихіше!", то знай, що тихіше не можна. Принаймі, ти не могла. Ми з твом татом працювали дружньою командою (поки один їсть, інший розважає чи годує тебе), обпікалися кавою, яку намагалися випити швидко, залишали після себе на столі купу брудних серветок. І нам було дуже приємно, коли незнайомці за сусіднім столом, офіціанти і навіть бармени (так, ми брали тебе в бар), посміхалися нам, загравали з тобою і казали, що ти янголя.

***
Наші дні у Слімі сповнені спекотного ледащого одноманіття: їсти - купатися - спати - вечірні прогулянки вздовж моря. Але в останній день понеслося. Твій тато пішов на роботу, я збирала речі на пляж. Клац. Ти замкнулася у ванній кімнаті. Всередині. Намагаючись не панікувати, я побігла на ресепшен за допомогою. Допомога прийшла у вигляді приємного дідуся - слюсаря. Біда у тім, що дідусь не зрозумів, які саме двері замкнулися і взяв з собою інші інструменти. Побачавши відчай на моєму обличчі, він не розгубився, схопив зі столу звичайну кулькову ручку, витягнув стержень і за секунду відімкнув тебе. Відбулося бурхливе воз'єднання. Що ти робила весь цей час у ванній? Поскидала рушники на підлогу, розмотала туалетний папір, рвала його на маленькі шматочки і жбурляла в унітаз, одним словом, розважалася як могла.
***
Ми швидко зібралися і пішли на пляж. На морі були великі хвилі, купатися не ризикнули. Вирішили провести час так: спершу дитячий майданчик, потім шоппінг. Все по-чесному.  Ми тусили на гойдалках у компанії дітей з релігійної школи, які голосно молилися і намагалися пригостити тебе бісквітом. Я витримала годину такого казіно і потягнула тебе у магазини. Я так зраділа вдалим покупкам, що вийшла з магазину і звернула не туди. Потім ще раз не туди. Потім мені здалося, що ми йдемо вірно. Потім я зрозуміла, що мені здалося.
Врешті решт, я зізналася тобі, що ми загубилися, карту я не розумію і ми пішли шукати допомоги.  Я звернулася до жінки, яка здалася мені місцевою. Вона одразу запропонувала відвезти нас до готелю. В спекотній літній день, вона не пошкодувала часу, посадила в машину свою доньку, нас і помчала по місту, паралельно телефонуючи своєму чоловіку, щоб з’ясувати, куди їхати, бо наш готель вона не знала.
В цей день дві сторонні людини прийшли нам на допомогу, одна - бо це його робота, інша - через співчуття. Кожному з них я пропонувала гроші. Обидва відмовилися. Так що ось тобі дві чергові поради, Зося:

1. Не бійся просити про допомогу. Якщо розумієш, що сама не впораєшся, якщо не знаєш як зробити, якщо щось здається дуже складним - попроси.
2. Допомогай сама. Допомогай рідним, близьким і незнайомим. Просто так. Бо добро завжди повертається. І його не буває багато. 

***
А потім твій тато закінчив працювати і поїхали у Буджібу відпочивати всі разом. Було весело! І хоч ми чудово провели час у нашій першій сімейній морській відпустці, повернутися назад я не обіцяю. Занадто жарко, занадто сухо і занадто мало зелені. Мальта, ти гарна, але не моя.
***
Відсвяткували мій 28-й день народження. Розважалися як могли: ходили на пляж, каталися на дитячому потязі по Буджібі (я неймовірно веселилася і махала руками перехожим, а ти ледве не заснула під кінець), смачно їли та пили коктейлі. Дивна річ - вік. Він ніби з тобою, а ніби десь безмежно далеко.  Я часто забуваю, скільки мені років. Здається, що пам’ятати зовсім неважливо, важливо - лише те що зараз. Цікаво, скільки мені буде років, коли ти бучдеш читати ці листи? Зося, мені 28 і я дуже, дуже щаслива. І дуже люблю тебе. Хай так буде завжди.

Цілую,

мама.