Лист №12

8 серпня 2017

Привіт, Зоя!

Дуже довго не писала, дуже. Життя набирає швидкість, і намагаючись встигнути все, я забуваю зупинятися, сідати за стіл та писати. І не те, щоб в мене стало менше враженнь, ні. Просто перші півроку життя у Стокгольмі сприймалося як пригода, а зараз це і є наше життя. І коли прилітаємо в Київ, я відчуваю себе трохи дивно. Ніби знаєш тут все до дрібниць, але відчуття дому потроху розвіюється. Не дарма кажуть, що дім - це там де ми.

***

Твоя бабуся Галя вперше прилитіла до нас цього літа. І під час однієї прогулянки містом, я спіймала себе на думці, що колись я прилечу до тебе. Ось так, напевно ми й дорослішаємо, коли починаємо показувати батькам свій світ, розповідати їм нове і намагаємося радувати їх так, як колись вони радували нас.

***

Я все чекала, коли ти почнеш розмовляти, a зараз ти мовчиш тільки коли спиш. Але я ще не натішилася, хочеться зберегти у часі всі ці маленькі діалоги.

Зворушливе:

Дивишся як краплі дощу стікають по вікну автобуса:

- Автобус плаче, бо в нього немає мами.

Нудьгуюче:

Погоджуватися на щось словом "так" - занадто просто та нецікаво.

- Зоя, будеш банан?

Голосом, сповненим нудьги та втоми, відповідаєш:

- Ну давааааай.

Про вік:

- Бабуся старенька, а я новенька.

І одразу:- Я трішки доросла.

Про шлагбаум:

- Зоя, скажи шлагбаум.

- Фамбам!

- Ну, спробуй ще раз ш-л-а-г-б-а-у-м.

- Фамбам, Фамбам! Я маленька, мені важко!

Хитре:

- Зоя, поверни на місце мій телефон.

- Я просто подивлюся котра година.

І ще з хитрого:

- Я поводилася чемно, мені можна подивитися мультик!

***

Сьогодні 8 років як ми з твоїм татом одружилися. Я не знаю, чи запитаєш ти колись у мене поради стосовно особистого життя, але одну річ я напишу тобі зараз. Виходь заміж за чоловіка, який здійснює твої мрії.

У мене все.

Цілую, мама